Захоплюючі факти із історії народження Македонії

МакедоніяБільша частина територій Македонії тієї, яку Олександр Великий утворював приблизно в четвертім столітті до н.е., має зараз відношенні до Греції. Римляни активно захопили прадавню Македонію приблизно в середині 2 століття до н.е., і тільки після того як імперія розділилася в четвертому столітті, цей регіон перетвориться в частину Римської Східної імперії, якою управляли з Константинополя. Слов’янські племена влаштувалися на даних землях в 7 сторіччі, і цим самим вони змінили етнічний склад даної місцевості.

У дев’ятому сторіччі регіон захоплювався царем з Болгарії. Центром могутньої держави болгарської Македонія стає трохи пізніше. Після захоплення Сербії турками в 1878 році, а Балкани стають частиною Османської імперії, міняється й культурний вигляд району. У тисяча вісімсот сімдесят восьмому році Туреччину перемагає Росія, і таким чином ця країна до Болгарії відходить за згодою Сан-Стефано. При цьому Західні держави, побоюючись сильно створення потужного російського союзника, який розташований у центрі балканському, змушують державу Болгарії Македонію віддати Туреччині. Уже в 1893 році македонські націоналісти організують Міжнародну Македонську Революційну організацію, яка організована з тою метою, щоб взяти під захист самостійність країни від Туреччини.

Вищою точкою роботи даної організації є бурхливе повстання Ілінден, яке починається в 1903 році в травні, але вже через три місяці воно з жорстокістю пригнічується. Хоч відбувається так, що лідер патріотів Делчев Гоче вмирає ще до початку самого повстання, однаково ім’я його стає знаком національного визвольного руху македонського. Причому найперша балканська війна, яка пройшла в 1912 році з’єднує як Болгарію, Грецію, а також державу Сербії для вирішення конфлікту проти Туреччини. А під час 2ої війни на Балканах, що існувала в 1913 році, Сербія й Греція без участі Болгарії розділяють між собою землю самої Македонії. Активісти при цьому продовжують війну проти сербських роялістів, на що уряд військовий, що перебуває в Белграді, забороною відповідає на використання навіть назви Македонії й, звичайно ж, мови македонської.

Походження первісних людей згідно з дарвінівським уявленням

Аристофан визначив роль людини у тваринному світі по певному комплексу особливостей, що принципово відокремлюють Homo sapiens від тварин: пряме переміщення, великий череп, потенційна можливість до мови й душу. «Людина — тварина колективна», — уважав Аристотель. Бюффон затверджував вище походження Homo sapiens, але навіть цей творець першої наукової схеми живого світу поставив Homo sapiens до приматів.

Великий Ламарк запропонував систему поглядів про історичний розвиток Homo sapiens, і незабаром її з ентузіазмом розвили відомі автори. Перші люди розвилися від вищих мавп за допомогою адаптаційної зміни протягом геологічного періоду на різних рівнях еволюції. Відомі прабатьки людей перейшли від проживання на деревах до рівнинного типу життя. Розташування їх тулуба стало вертикальним. Протікала й перебудова органів. З’явилися прямоходячі мавпи, які вели зграєвий тип життя. У зграях утворювалася необхідність у комунікації між елементами співтовариства. Первинно комунікація відбувалася з використанням міміки й рухів руками. Згодом з’явилася членороздільна мова, незабаром — розумова діяльність і несвідоме. Ламарк ураховував головне значення прямоходіння в становленні нашого виду. Він розумів, що еволюція тулуба людей протікає по тим же законам, по яких еволюціонує та інші ссавці.

Знаменитий еволюціоніст Чарльз Дарвін запропонував власний погляд на походження людства. На думку вченого, людей розумна не результат божественного промислу, а процес історичного розвитку живого миру. Учений уперше в історії породив теорію про те, що справжніми прабатьками людства були людиноподібні примати, що жили в кайнозої. Учений зробив спробу зрозуміти зону походження Homo sapiens. Він припускав, що, що нині живуть у тієї або іншій області звірі досить схожі з вимерлими видами тієї ж області й однієї й тієї ж біосистеми. В Африці зараз існують шимпанзе — види, дуже близькі до Homo sapiens. Тому Мислитель припустив, що й наші вимерлі прабатьки жили в Африці. Дане припущення було доведено в 20 столітті. Особливість людства, по Дарвіну, насамперед у його ходінні на двох нижніх кінцівках і у використанні руками предметів власного виробництва. Учений блискуче обґрунтував близьке споріднення Homo sapiens із сучасними приматами. У той же час англієць був впевнений, що ніяка сучасна мавпа не може бути предком Homo sapiens.

Туніс

ТунісРозташований у великій середземноморській затоці, за озером Туніс і портом, розкинулося місто на рівнинах прибережних, а також навколишніх його пагорбах. Через оточення з різних сторін височинами, морською бухтою й озером містечко справжнім способом у своєму розростанні обмежується. У структурі містечка виділити можна три основні частини.

Частина перша — це місто старе, яке називають «медина», з вузькими звивистими вуличками, що ведуть до Великої Мечеті й палацу прадавньому туніських правителів. Друга частина — французького стилю, яка перебуває в центрі і яка має широкі авеню, веранди, кафе в дусі Середземномор’я сучасного. Частина третя – це більш сучасні райони, побудовані в південній і північній міських частинах. Околиці Тунісу, відомі теж під французьким іменем banlieus, є також відмінно розвитою частиною міста, так, наприклад, по неофіційним джерелам кількість жителів цієї столиці включаючи її пригород майже досягає чотири мільйони людей.

Роль свою місто знайшло при завоюваннях арабських, коли поряд з Карфагеном був великим політичним і комерційним центром імперії. Туніс на сьогоднішній день – це чудове місце, де культура й звичаї світу прадавнього з’єдналися в ідеальній гармонії з великими досягненнями цивілізації сучасності: мінарети й склепіння, палаци й мечеті, широкі бульвари й вузькі вулички, сучасні магазини й східні базари, тераси й сади злилися воєдино в цьому унікальному місті, прикрашеному пишнотою квітів.

Хоч і в країні безліч курортів мальовничих, наприклад, Дерба, Хаммамет, Сусс, Сфакс, аматори туризму не упускають можливості її столицю відвідати, що захоплює визначними пам’ятками. Найбільший інтерес представляють своїм виглядом Академія образотворчих мистецтв і музей Бардо, колекція мозаїки римської й консерваторія, парк із тваринами, палац Дарунок Хусейн, а також руїни прадавнього Карфагена, що перебувають у чотирнадцяти кілометрах від центру. Незважаючи на те, що Туніс може здатися європейському відвідувачеві злегка провінційним своїми неширокими вулицями й малоповерховими будинками, це місто вже протягом декількох століть залишається одним із самих прекрасних і загадкових в Африці Північній.

Розвиток жанру sitcom

Жанр ситуаційної комедії зароджувався в далеких двадцятих роках минулого століття в Північній Америці. Піонером ситкома звичайно вважають гумористичне шоу «Sam and Henry», що ввірвалося в ефір чиказької радіостанції WGN в 1926 році. Два роки потому в ефірі радіо CBS з’явилося шоу «Еймос і Енді», що перевершило по популярності свого попередника, що й стало самим улюбленим ситкомом американців протягом півтора десятиліть.

Зі збільшенням популярності телебачення жанр sitcom знайшов своє друге життя. Після того, як в 1951 році на телеекрани вийшла комедія «I Love Lucy», назва «ситком» назавжди закріпилося за гумористичними телевізійними серіалами.

Отже, sitcom – це гумористичний телесеріал, який звичайно легко довідатися по ряду відмітних ознак. Самим помітним атрибутом ситкома є сміх за кадром. Уперше він з’явився в гумористичному серіалі «Я люблю Люсі» і з тих пор став дуже розповсюдженим атрибутом ситуаційної комедії. Проте, останнім часом сміх за кадром почав дратувати глядачів і його все частіше перестають вставляти в серіали.

Одна серія комедії ситуацій звичайно триває порядку 22 хвилин і переривається двома рекламними роликами по чотири хвилини кожний. Виконавці головних ролей як правило незмінні протягом усього телесеріалу, а в успішні серіали прийнято запрошувати на епізодичні ролі відомих зірок кіно. Головна увага в сюжеті подібних телесеріалів приділене комічній стороні повсякденних проблем і побутових ситуацій.

Будь-яка людина, що коли-небудь дивилася телевізор, хоча б один раз бачила sitcom і пам’ятає назву хоча б одного з них. «Дві з половиною людини», «Друзі», «Як я зустрів вашу маму», «Офіс», «Комп’ютерщики», «Теорія великого вибуху» і навіть мультфільм «Сімпсони» — усе це комедії ситуацій.

Про Панаму

ПанамаНайвищою точкою в Панамі є вулкан Бару, розташований на висоті близько 3474 метрів над рівнем моря. Чого тільки не зустрінеш на цьому невеликому куточку суходолу! І гори високі, які покриті сніжними шапками, і вологі теплі долини, де серед буйної тропічної зелені живе величезне число екзотичних птахів і тварин. І, звісно, чудові пляжі на затишних берегах південного теплого моря. А самою чудовою творчістю людських рук, якими славиться держава Панама, – популярний канал, що з’єднує 2 великих океани, Атлантичний і Тихий.

Клімат у країні вологий дуже, але різких перепадів температур цілий рік не спостерігається. Морські теплі хвилі, що облизують піщані білі пляжі. Так як Панама піддається постійному помітному впливу відразу двох океанів, то тут, як і в усьому тропічному регіоні, часто бувають зливи. А коли сонячні промені нагрівають усе повітря до Африканських температур майже, на вулиці перебувати так само комфортно через постійний морський свіжий вітер.

Місцеве населення собою представляє цікаву суміш національностей і рас. В особах панамців миготять риси й індіанців, корінних жителів Американського континенту, і африканців, і метисів, і навіть іспанців, що приплили на ці береги колись разом з Колумбом.

Столицею країни є місто Панама-Сіті. Історія міста цікава й примітна. Коли в цю історичну частину потрапляють, багато столичних гостей відчути можуть усю принадність стародавніх будинків. Вільні землі й скарби, розписані в міфах, служили завжди об’єктом інтересу й цікавості для аматорів подорожей і таємниць із усіх кінців світу. Багато хто з них, коли побувають на континенті й переконаються в тому, що не завжди міф відповідає дійсності, ставали розбійниками й піратами. Побродивши по місту, можна побачити іспанські спорудження й залишки кріпосних потужних кріплень, побудовані за давніх літ для захисту міста від потужних набігів бажаючих одержати легку здобич, яких у місцях цих було багато завжди. Обов’язково подивіться своїми очами цю дивну й дуже цікаву країну.

Факти з життя виняткового письменника Джона Толкієна

Джон ТолкієнДжон Толкієн народився 3 січня 1892 року в місті Блумфонтейн у Південній Африці й там же провів перші роки свого життя. Батьки письменника переселенці з Німеччини називали Джона Роналдом, російські перекладачі чомусь охрестили Толкієна Руелом.

Навесні 1895 року мати відвезла Джона в Англію. Перші уроки латині розбудили в юному Толкієні любов до мов і тягу до знань. У вивченні прадавніх слів він чув нерозгадану таємницю. У школі Джон вивчив п’ять мов: англійську, французьку, латинську, німецьку і грецьку, поступово до них додалися давньонімецька, давньоанглійська, ісландська, давньофінська і готська. Толкієн вступає і з відзнакою закінчує Оксфордський університет. В 1915 році Толкієн іде волонтером у діючу армію, а після повернення залишається Оксфорді, де працює аж до виходу на пенсію в 1959 р. Він став професором і заслужено одержав репутацію одного із кращих філологів миру.

Джону Толкієну належить відоме видання епічної поеми «Беовульф», а також переклади лицарських романів Середньовіччя (приміром, «Сер Гавейн і Зелений Лицар», 1925) на сучасну англійську мову.
Толкієн є одним із засновників літературного клубу «Інклінги» (The Inklings). Цю жартівну назву можна буквально перевести як «чорнильники», а ще видний зв’язок з англійським inkling – натяк. У клуб входили також К.С. Льюіс, Оуен Барфілд, Чарльз Уільямс і багато інших.

Першою художньою публікацією молодого Толкієна став вірш «Битва на східній рівнині», написаний в березні 1911 р. В 1937 році був опублікований «Хоббіт». З 1914 року Толкієн став робити замітки й невеликі начерки й згодом зрозумів, що стоїть на порозі тільки йому одному відомому світу, і що він повинен розповісти про нього іншим. Так почалася велика подорож Толкієна трилогії «Володар Перстнів». Трилогія витримала 15 видань як в Англії, так і в США, і дотепер залишається одним із самих улюблених читачами творів англійської літератури. Колосальний успіх книги здивував навіть самого автора.

Помер Джон Толкієн 2 вересня 1973 року. Незабаром після його смерті був виданий твір «Сільмарилліон». Виданням займався син Толкієна Крістофер.