Про дружбу носорога з птахами

Носоріг – ця величезна товстошкіра тварина, відмінна риса якого – луската шкіра й один або кілька більших рогів біля носа. На сьогоднішній день носорогів залишилося не так уже багато через браконьєрську діяльність заради видобутку рогів, дуже коштовних на деяких територіях. В основному тварини зустрічаються в Африці й Південно-Східній Азії. Можна сказати, що вони перебувають у стадії вимирання.
Дуже багато часу носороги проводять у воді, там вони п’ють, прохолоджуються від жари й рятуються від паразитів.

Також позбуватися від останніх їм допомагають невеликі пташки, що супроводжують носорогів усюди. Цих пташок називають «личинкоїдами» або «кліщоловками» за рахунок того, що вони харчуються різними комахами-паразитами, які живуть у більших складках шкіри тварин. Носорогам від цього тільки користь, адже «кліщоловки» виступають своєрідними «санітарами», підтримують чистоту й здоров’я шкіри.
Про дружбу носорога з птахами
Ще одна важлива функція «личинкоїдів» — попередження про небезпеку, яке може підстерігати скрізь. Адже як відомо, носороги мають маленькі вічка й дуже слабкий зір. Тому, птах, тільки-но почувши небезпеку, сигналізує носорогові про неї лементом, рухами. Носоріг добре знає цей лемент й реагує блискавично – підхоплюється, оглядається й тікає. Незважаючи на великі розміри – він дуже швидкий, рухливий і робить круті розвороти на бігу. Тому його так важко наздогнати мисливцеві.

Навіть у випадку переслідування, коли носоріг пересувається на дуже великій швидкості, птахи не залишають свій пост – спину тварини. Вони всі так само сидять із боків. Якщо їх змітає низькоростучими гілками – вони відразу вертаються назад і продовжують шлях.
Якщо ж мисливець-браконьєр все-таки наздоганяє носорога й убиває його, то птахи думають, що він просто спить і залишаються на спині. За словами американського немврода Куннинга, бачачи мисливця, птахи намагаються розбудити носорога, голосно кричать і летять тільки, коли нічого не допомагає.

Крім личинкоїдів, біля носорога часто перебувають єгипетські чаплі, які теж оббирають паразитів з носорога, але вже з ніг.

Африканські птахи перевернули правила статевого відбору

Самки деяких видів африканських представників сімейства шпакових хвастаються гарним оперенням і прагнуть вирости не менше самців. До такого висновку ще раз прийшла група Дастина Рубенштайна (Dustin Rubenstein) з інституту Землі при Колумбійському університеті.

Ще зі шкільного курсу біології кожному відомо, що серед птахів гарне пір’я і великі розміри звичайно мають «хлопчики». Зрівняти хоча б півня й курку або самку й самця павича. Дарвін назвав це явище статевим диморфізмом: самці виглядають яскраво й привабливо (і змагаються за жіночу увагу), у той час як самки – досить звичайні.

У результаті «дівчата» вибирають собі підходящого кавалера (критерії їх вибору не завжди постійні, а іноді шанс випадає зовсім не найкращим партнерам).

Однак для видів птахів, у яких жіночі особини живуть «родинами» (cooperative breeding), природа придумала свої правила. Статевий відбір у них працює по-іншому: самки теж конкурують за самців, інакше вони ризикують залишитися без пари й не продовжити свій рід. «У результаті риси, які звичайно ускладнюються в самців, починають розвиватися й у самок», — розповідає Рубенштайн.

Дастин спільно зі своїм колегою доктором Ірбі Ловеттом (Irby Lovette) з Корнелла довгий час спостерігав за життям 45 видів сімейства шпакових (Sturnidae), що живуть у Кенії. Це сімейство було обрано неспроста: птахи всередині нього дуже сильно відрізняються типами соціальної поведінки.

З’ясувалося, що ті пернаті, що жили більшими групами (а таких було близько 40%), мали набагато менш виражений статевий диморфізм, ніж ті, що жили одиноко. І самці й самки демонстрували гарне оперення й зразкові однакові розміри крил, пишуть автори роботи в статті в Nature.

Це явище, що з’явилося в ході еволюції, дозволяє самкам підшукати собі партнера, поборотися за ресурси й завоювати високий статус у своєму співтоваристві.

Відзначимо, що оперення птахів уже не раз змушувало біологів переглянути свої начебто устояні погляди. Так, за останні роки стало відомо, що його колір впливає на самооцінку пернатих, а одного разу колір пір’я підтверсм страх тварин перед червоним.

Восьминоги вміють користуватися знаряддями праці

Учені вперше виявили, що безхребетні тварини восьминоги можуть користуватися знаряддями праці — шкарлупою кокосів як переносного притулку й броні; вони певні, що подібними здатностями, що колись уважалися тільки атрибутом людей, володіють і багато інших видів тварин, навіть із примітивним мозком комах, повідомляється в статті дослідників, опублікованої в журналі Current Biology.

Група Джуліана Фіна з Музею Вікторії в Австралії показала, що рифові восьминоги, що живуть біля берегів Північного Сулавеси й Балі уміють підшукувати осколки кокосових горіхів, які надалі використовують у якості переносної броні.

Процес переносу — найбільш незвичайне видовище, яке вдалося спостерігати першовідкривачам такої поведінки восьминогів. Для того, щоб переміститися із двома шкарлупками своєї броні, восьминоги складають їх одна в іншу, після чого занурюють своє еластичне тіло усередину верхньої шкарлупи. Висуваючи назовні довгі щупальця назовні й відштовхуючись ними від дна, восьминоги можуть переміщатися на значні відстані, після чого можуть заритися в пісок і укритися шкарлупою як панциром.

Учені виявили, що деякі з восьминогів навчилися підбирати дві половинки кокосової шкарлупи так, що, забравшись усередину однієї з них, вони могли укритися зверху другою. Така поведінка сильно відрізняється від поведінки інших безхребетних — раків пустельників, що також використовують у якості притулку сторонні предмети — порожні раковини молюсків. На відміну від них, восьминоги вміють не тільки шукати підходящу шкарлупу й ховатися в ній, але й складати її різним чином для захисту й для перенесення, притому не самим зручним для них чином.

Більше того, учені документально запам’ятали етапи пошуку підходящої шкарлупи, під час якого восьминоги створювали потоки води й тим очищали залежану шкарлупу від піску й мулу. Своє відкриття вчені зробили випадково, спостерігаючи за поведінкою іншого виду восьминогів — мімічного восьминога — здатного наслідувати поведінку й рухам інших видів морських мешканців.

Автори статті вважають, що здатність управлятися зі шкарлупками кокосів з’явилася у восьминогів задовго до того, як люди, що з’явилися в цих краях, почали їх у масовому порядку вживати в їжу й викидати відходи в море. Швидше за все, ця здатність з’явилася в ході еволюції предків рифових восьминогів, що перекочували до узбережжя Сулавеси, дно якого позбавлено природніх укриттів, з територій, зайнятих кораловими рифами — природним місцем проживання головоногих.

«Наше відкриття показує, що складна поведінка з використанням знарядь праці — це не ексклюзивне право вищих хребетних тварин. Навіть м’якотілі восьминоги, родичі равликів, можуть виробляти смні трюки», — сказав Фін, слова якого приводить інтернет-видання Live Science.

Чому динозаври не встигнули забратися в Ноїв ковчег

Чому динозаври не встигнули забратися в Ноїв ковчегНедавно в Нью-Йорку вийшла книга еволюційного генетика Чиказького університету Дж. Койна «Чому еволюція правдива» (J.Coyne «Why Evolution is True», 2009). Автор починає з того, що всі прагнуть знати про еволюцію, але мало хто насмілюється простою дохідливою мовою пояснити, що ж це таке. У цей зазор і «пробирається» креаціонізм.

Койн визнає, що сучасні еволюціоністи ведуть нескінченні суперечки навколо головної проблеми видоутворення, про яке сам Дарвін не сказав нічого певного. Їй була присвячена велика стаття в журналі Nature, що вийшов через місяць після дня народження автора «Походження видів». У ній приводиться відповідь знаменитого еволюціоніста Дж. Холдейна, який на запитання теологів про Творця – Сreator – відповів, що той «мав неординарну любов до жуків», створивши найбільше їх видів!

Назва термінів «креаціонізм» і «креативність» походить від латинського «креаре» – «створюю» і «творю», «творю» і «вирощую». Креаціонізм має ще й іншу назва – «Розумний задум» – Intellectual Design. Головний аргумент у цій концепції – надзвичайна складність живого світу. Вона настільки багаторівнева – біосфера й людство, окремий організм і його клітка, цитоплазма і ядро, хромосоми й геном, окремий ген і кодований ним протеїн, – що не могла бути створена випадковим образом і лише під дією «вульгарного» відбору.

Сучасний креаціонізм веде свій початок від книги Г.Морріса «Науковий креаціонізм», що побачила світ в 1974 році. За шість років до цього в Прінстоні був удостоєний докторського ступеня голландець Н. Рупке, що брав участь у розкопках, що проводилися адвентистом Коффіном, по сумісництву членом американського «Геологічного суспільства Потопу». Морріс, до речі, був співавтором книги «Потоп творіння». Завзяті прихильники креативного Потопу виходять зі знахідки 1908 року, коли на крейдовій терасі ріки Паллукси, що тече в південному Техасі, були знайдені трипалі сліди прадавнього… динозавра, що пробіг по мулистому берегу близько 120 мільйонів років тому!

Про дивовижну знахідку – перших слідів динозаврів, що стали відомими палеонтологам, – благополучно забули до 1960 року, коли вийшла книга «Потоп від часів Створення», у якій автори нітрохи не вагаючись заявляли, що серед трипалих динозаврових відбитків видні й… людські сліди! Не бентежило і те, що розмір стопи прадавніх гігантів думки – «перво-Адамів» – досягав 15-20 дюймів, тобто півметра й більше. Увесь цей креативний дизайн був спрямований проти Дарвіна.

Усі докази креаціонистів були розвінчані в 1986 році на спеціально скликаній конференції, присвяченої слідам на ріці Паллукси. Виявилося, що пальці, що були знайдені в крейдовій породі, мали пазурі, яких в людини не може бути по визначенню. Морріс, що прийняв разом з іншими креаціонистами участь у конференції, визнав, що «у цей час немає наукових свідчень, що доводять наявність слідів людини на берегах Паллукси». Він також порадив своїм колегам «не використовувати сліди Паллукси в якості доказу проти теорії еволюції». Здавалося б, що все вирішилось самим природнім способом, однак, як з’ясувалося, «живий курилка».

Креаціоністи теж читають статті молекулярних біологів. Прихильники інтелектуального дизайну використовували як докази складності задуму Творця молекулярну будову білкового «мотора», що забезпечує рух бактеріального джгутика. Протягом декількох десятиліть, що пройшли з моменту появи перших електронно-мікроскопічних знімків цього самого мотора, креаціоністи використовували їх як доказ «проти Дарвіна» і як свідчення акту божественного творіння.

І от напередодні дарвінівського ювілею в журналі «Тенденції в мікробіології» виступив Л.Снайдер з Бірмінгемського університету зі статтею «Різноманітність бактеріальних джгутиків та еволюція». У ній він описав гомологію, тобто біологічне споріднення, між протеїновим компонентом джгутикового мотора й білком – транспортером магнієвих іонів, що проводять у клітку необхідний магній. Так вченим доводиться «захищатися» від людей, що використовують біологічне неуцтво публіки, щоб морочити їй голову заявами про нездатність природи за мільярди років створити складні структури.

Креаціонізм прийшов до нас через океан, оскільки в тих же США з ним досить жорстко борються, припиняючи всякі спроби його проникнення в державні школи. Не далі як в 2005 році Верховний суд країни рішуче відхилив резони й докази прихильників Розумного плану, який був оголошений приналежністю креаціоністів і їх релігійних попередників, тому не може викладатися в школі. Хотілося б, щоб і наші діти, учні державних шкіл, були відгороджені від усього цього, а просто вивчали органічну еволюцію живого й неорганічну, яка постійно йде в глибинах Всесвіту.